Бротіґан, чотири штуки

Дощ

Я народився на звалищі.
Із бляшаної хижі
з-під плетива темних роз
назовні виліз мертв’як.
Він повідомив, що наче
збиратиметься на дощ:
“Тобі краще б придбати автівку!
Цю, вживану. Вона ззовні
майже що як парасоля”.
Вона коштувала пів сотні баксів.
Він залив у бак трохи пального,
і я вирушив геть.
Озираюсь,
а звалища вже немає:
там натомість
казкова фортеця.
Над видовищним водоспадом
стоїть прекрасна дівчина.
Її довге волосся
вскидається, зовсім як риба.
Я гадаю, вона королева.
Тож, виходить, що я король.
Бувайте.
Бувай.

Що робити в нудному готелі посеред токійської ночі

  1. Приготувати вечерю.
    Це завжди кумедно.
  2. Безцільно тинятись навколо готелю.
    Він чималенький, тож місця, щоб
    безцільно тинятись
    навколо нього багато.
  3. Покататись на ліфті
    без жодних причин
    (зовсім).
    Люди їдуть вгору
    до своїх кімнат.
    А я — ні.
    Люди їдуть вниз,
    аби вийти.
    Я — ні.
  4. Я згадав про телефон, що лишився у моїй кімнаті
    за номером 3003. Я набрав цей номер із холу.
    Пройшло чимало часу, поки я слухав гудки.
    Я за цей час встиг замислитись,
    куди це я дівся з кімнати
    та чи скоро вже відповім.
    Може, мені варто лишити
    запис на автовідповідач,
    щоб я, коли повернувся,
    сам себе перенабрав?
    Токіо,
    6 червня 1976 р.

Твій ліхтар полонила пітьма

Твій ліхтар полонила пітьма,а у вітрі повно гарбузів.
Ой же, і в твої думки
надурно вскочили вони,
поки серце твоє застрягло
на лінії міжміських дзвінків,
наче лапи того мартина,
що вмерз по коліно у кригу.
Хочу я відігнати пітьму
із твого ліхтаря й поміняти
гарбузи на танок зорепадів,
роз’єднати той страшний дзвінок,
що стиснув твоє серце
так холодно й важко,
майже як сталева
балка.

Леви, як жовтці у вітряний день

Леви, як жовтці у вітряний день.
Ревуть.
І поволі ми обертаємось
на середньовічний квітник
їхніх ревучих бутонів.
Ох, як хочу я обернутись.
Ох, я уже обертаюсь.
Ох, ось я вже й обернувся.
Дякую.