Oops! It appears that you have disabled your Javascript. In order for you to see this page as it is meant to appear, we ask that you please re-enable your Javascript!

“WE3” Моррісона та Куітлі

“WE3” є коміксом про приручення, про домінацією над природою, що для людства має значно більший пріоритет, аніж співпраця із нею. Сильний за концептом та стильний (скажімо так) за графічною подачею сюжету, цей роман, все ж, має і свої недоліки.

Моррісон із Куітлі створили 90 сторінок, сповнених доволі реального насилля, що мали привернути увагу суспільства до жорстокого поводження із тваринами. Їхня робота сподобалась критикам та приводиться як один із взірців альтернативного коміксу у різноманітних “ТОП-100”. Що ж так (і НЕ так) із графічним романом “WE3”?

Сюжет

Над трьома домашніми улюбленцями познущалися, створивши з них кібернетичні машини, єдине призначення яких – вбивати. Після успішних випробовувань зі знищенням угрупування організованої злочинності, керівництво проекту вирішує закрити “Зброю Три” (що є тим самим “WE3″/”Ми Три”). Та не все йде за планом: здатні до спілкування людською мовою тварини-вбивці вириваються на волю, намагаючись віднайти дім, про який вони нічого не пам’ятають…

Це історія втечі, у якій буде чимало екшону. Екшону рваного, із дивно намальованими фігурами, що за стилістикою нагадує (не тицятиму пальцем) деякі українські комікси.

Викрутити із цього можна було що завгодно. На думку одразу спадають усілякого роду “Повернення додому” та “Сталевий гігант”, варто лише зробити тварин більш людяними, ближчими до звичайного життя… добрими, вартими співчуття не лише за те, що зробили із ними, але і за те, що роблять вони. Та ж Моррісон вирішує, що просто наділити тварин людською мовою буде достатньо для сприйняття їх людянішими, а усю жорстокість із їхнього боку ми спихнемо на жорстокість людей, що їх такими створили. Міркувань на кшталт: “Робокапітане, чи вам не спадало на думку, що, знищивши людей за їхні агресивні схильності, ми також вчинили надто… жорстоко?”, – просто немає. Вбивці драконів у Моррісона драконами не стають.


Подібні розвороти вдаються Куінтлі непогано: вони є динамічними та мають нестандартні побудову панельок. Втім, креатив у нього переважує якість самого малюнку.

Разом із тим, Моррісон завдяки обкладинкам накручує нам драму. На них жертви експериментів зображені такими, якими вони були у минулому житті. Ще більше пригнічувати читачів має те, що ми нічого не знаємо про те минуле, і єдина доступна інформація – це текст та почерк їхніх господарів із тих самих обкладинок. Трійця зображається як прості домашні улюбленці, за якими сумують та яких шукають. Ці троє могли жити у квартирі кожного за нас, та нормального життя їх попри власну волю позбавили.

Питання до сюжету: чому було не взяти тварин з вулиці, тих, що не мали господарів? Напевно, бо тоді б вийшло не так образно.

Тварини постають перед нами як безіменні раби, що мають лише порядковий номер.

Втім, навіть із певною шаблонністю, під час прочитання фіналу читач відчуватиме співчуття до цих тварин, знаючи, який довгий шлях вони пройшли задля того, щоб почати все із нуля. Таким чином, преславутий соціальний коментар “WE3” із посилу про знущання над тваринами перетворюється на байку про свободу волі, що об’єднує навіть конфліктних пса із котом.

Сюжет більше схожий на замальовку, але непоганий. Дійсно вартий одноразового прочитання, тим більше, що серія має у собі всього три випуски.

Малюнок

Куінтлі дуже креативний щодо графічної подачі сюжету, він бавиться із розташуванням панельок, формою хмаринок діалогів… Але його персонажі виглядають вкрай неприродньо та місцями відразно.

У їхній міміці важко вгледіти емоції, а натяк на гіпердеталізацію із дрібними штрихами контурів роблять малопромальований арт ще дивнішим.

Якби ще сюжет не був настільки схематичним, то арт Куітлі не так би різав око. Та ж у сумі ми маємо гарну ідею із доволі слабкою реалізацією. Моррісон намагається аккумулювати драму та емоції, а Куітлі збиває накал пристрастей, роблячи все колажно-схематичним.

Втім, як джерело прекрасних ідей та пошук прикладів щодо реалізації графічного способу оповіді, я однозначно раджу “WE3” до прочитання.