“Ловля форелі в Америці” Бротіґана

Річард Бротіґан є “останнім з бітників”, мова якого є простою, образи яскравими, а найкоротша за можливістю проза є найглибшою у своїй мелодичності та поетичною у своїй формі. “Ловля форелі в Америці” є романом у новелах, що містить у собі авторську та загальноамериканську у суб’єктивній інтерпретації біографії, що є не скільки сюжетними, скільки втілюють зображення замріяних та насичених снів-спогадів, асоціацій та взаємодій – те, через що читачі зможуть змалювати для себе геть новий портрет Штатів, емоційний, еле не відразою, і при тому (о, Боже!) далекий від зоряно-смугастості.

Українською видано всього три твори Річарда. Переклад “У кавуновому цукрі” не без своїх складнощів з’являвся у журналі “Всесвіт”, який попри плин часу все ще живий, а найбітницький роман Бротіґана “Генерал конфедерації з Біґ-Сура” та книга, про яку йтиметься далі, – “Ловля форелі в Америці”, – у Komubook, що наразі почали вже шосту (!) чергу краудпаблішингу.

Про те, чим же “останній із бітників” є інакшим від решти своїх співпоколінців та якою виглядає країна, що є для її жителів цілим континентом, якщо із гумором оцінити її крізь призму риболовлі – нижче.

Чому Бротіґан?

“Ловля форелі в Америці” принесла Бротіґану визнання у Штатах. Америка у “найменшому романі” про неї була не такою як, наприклад, у Керуака – сучасника Річарда та названого ЗМІ “короля бітників”: Бротіґан не відчувався розгубленим у пошуках себе та не виражав через власну творчість розпач тих пошуків. Натомість, Річард у “Ловлі…” сприймається як особистість цілісна, іронічна, а його Америка втілюється у єдиному персонажі, що носить заглавне для роману ім’я “Ловлі форелі в Америці” та є не страшнобетонним жахіттям прогресуючого споживацтва, але добрим другом для кожного американця (рибалки й рибини водночас), що живе близь нескінченних струмків, спалахів світла на бризках води між каміння та плюскотіння розумних гарних форелей, життя яких завжди має сенс та які впевнено долають будь-які пороги.

портрет Ловлі форелі в Америці
Портрет зовнішності Ловлі форелі в Америці, який є дійовою особою книги, коротуном, що має безліч втілень. Цікаво, що у оригіналі в Бротіґана, Ловля беззаперечно має чоловічу стать, що в українському перекладі може трохи збивати з пантелику, нагадуючи пратчеттівського Смерть-чоловіка

Кожен із розділів є дуже побутовою фантасмагорією, що хоч яким чином пов’язана із Ловлею форелі в Америці: діставанням до місця шляхами Штатів та років дорослішання, боротьбою зі струмками та надокучливими сусідами, пошукам доріг, роботи, їжі та нажив(к)и. Усі ці фрагменти є нелінійними за хронологією та малопов’язаними за впорядкуванням, але складаються у єдиний цілісний пазл із зображенням Штатів та їхніх жителів як частини новітньої природи, що видозмінилася, але разом із тим не втратила, а перевтілила свою красу.

Варто зауважити, що себе Бротіґан асоціює у книжці не лише як рибалку, але і як форель та самого Ловлю. Паралелі із поплічниками у поколінні також не є виключеними, навіть якщо не називаються напряму (що із іронією також трапляється в книзі).

На момент публікації “Ловлі форелі в Америці” Керуаківська книга “На дорозі” читалася американцями вже десять років. Можливо, джез до того часу саме почав неквапливо поступати місце чомусь новому та легшому, а “дорожня Америка” Джека почала приїдатися і переосмислюватися. Можливо, американці побачили у Бротіґанівській Америці щось значно ближче до міфічної “американської мрії”, у якій милування природою не значить відторгнення цивілізації, а індіанські мотиви та орієнтальна філософія не співіснують із простим авантюризмом. Можливо, що Бротіґанівська азіатськість у простоті форми була значно добріша та відвертіша за нагромадження слів його колег, а іронія не була настільки вже чорною й злою, не забарвлювала речі, але і не замовчувала.

Ловля форелі в Америці – це не лише персонаж та діяльність, але також і ідея, у яку Річард закоханий із дитинства. Ця ідея пасувала б іншим, але не усім би сподобалась.

Напевно, саме через все це та проголошене видавцем “портретування Америки”, “Ловля…” викликала у Штатах ажіотаж та досі вважається Американцями найліпшим серед романів Бротіґана. Останнє, на мою думку, не є технічно вірним: кожна із книг Річарда надто інакша від решти, аби взагалі порівнювати їх між собою. Втім, я розумію, чому саме “Ловля…” є найкращою його книгою у Штатах: настільки цілісного портрету жителів, природи та усіх проявів цивілізації ще спробуй знайди, не кажучи вже про виключну інтимну за своїм характером емоційну насиченість. Бротіґанівська любов до Америки виражається через його любов до рибалки, любов до життя загалом, а не країни зокрема. І ця любов до ловлі форелі у Америці видається Річардові саме тим, через що можна якнайкраще показати континентозвану країну. Як на мене, він був до біса правий.

“Ловля форелі в Америці” є доволі ліричною та поетичною за виконанням книгою, чого вартують лише описи природи та на перший погляд простих вчинків дійових осіб.