“Вибрані твори” Весоса

Із огляду на фактичну наявність на українському ринку перекладів скандинавської літератури, за видання зразку “Вибраних творів” Тар’єя Весоса треба хапатися чимдуж швидше та обома руками.

Просякнута північною меланхолією, повна образної та міфічно-забобонних любові і визнання до краси й могутності природи, проза норвежця Весоса є свого роду ковтком “екзотики”, якої подекуди дуже не вистачає.

Щодо причин, із яких варто прикласти зусилля та за всяку ціну знайти собі до особистої бібліотеки те видання від 2000 року – у огляді.

Чому варто читати?

Простецька обкладинка із мінімалістичними крижаними обрисами є добрим посиланням на суворість норвезького пейзажу, де камінь, сніг та небо поєднуються у неподільне холодне ціле. Норвежці живуть уособлено, не маючи тяги до поділу землі та особливої потреби у затвердженні власного “я” над чужим. Втім, у творах Весоса ми бачимо, що “уособлено” не значить “відірвано одне від одного”: саме завдяки прислуханню до інших та до самого себе у єднанні не проти, та у природі, норвежці постають у цій прозі чуйними та нежорстокими, покірними зовнішньому втручанню та власному плину життя, серед якого вони є більше учасниками, а не творцями. Вони визнають, що не все залежить від людини, не припиняють боротьбу, але разом із тим сповнюють свої життя не войовничим, але сумирним супротивом.

Проза Тар’єя Весоса є лаконічною, замкнуто-особистісною. Вона побудована на вживанні коротких речень та модерному змішанні описовості із внутрішніми переживаннями героїв. Діалоги його персонажів між собою є відвертими “голими фразами” , промовленими у якості монологу, що звучить не лише для співрозмовника, але і для самого себе. Бо промовлені вголос ідеї набувають реальності, а висловлені почуття – виразності.

Новела “Мамине дерево” є одним із найобразніших творів у збірці. Саме у ньому втілюється бачення того “мирного супротиву” та “впертої приреченості”, про які я так багато пишу у огляді.

Сюжети Весоса оповиті ідеями щодо невічності існування та сили співіснування. Його герої не протистоять природі, як класичні та романтичні персонажі, не стає їм ворогом і соціум, як персонажам модерним. Головна проблема героїв Весоса – це дискомфорт співіснування із вищезгаданими природою і суспільством, із якими вони є нероздільними та взаємодоповнюючими.

У “Крижаному замкові”, першій повісті зі збірки, природа забирає життя зовсім юної людини, що із грайливої цікавості разом із однолітками лізе до природного плину сезонів, який представлений сходженням льоду із замерзлого у формі холодного монумента водоспаду. Весос виливає на нас півтори сотні сторінок туги від прийняття незручного факту без війни перемоги над людством суворого місцевого пейзажу. Перемоги, про яку не прийнято говорити так само, як не прийнято окремо наголошувати на присутності норвезького сонця за одвічною сірістю північних хмар. Крига та сніг природні, як саме повітря. Природною є і смерть. Та навіть із таким позіціонуванням, холод не менше вгризається в шкіру, а втрата людини виїдає зсередини тебе не меншу пустку. У цьому і є прийняття себе як приреченого учасника подій, що має вплив лише на свої власні дії, та не на перебіг долі, погоди, чужих рішень.

Багато на що лишається тільки очікувати, сподіватися. Спостереження за красою природи та пошук у ній прихованих підказок на подальші події переходить між творами Весоса: ми бачимо Матісса зі “Птахів”, що вбачає у льотній тязі вальдшнепа над власною із сестрою домівкою символ близьких змін, бачимо також і стару жінку у “Маминому дереві”, що вгледіла себе у кроні, корінні й шелестінні джерела глибоко під стовбуром старої деревини. Обидва ці персонажі відчувають приреченість із власної безсилості, та визнають цю безсилість. Вони живуть із тією приреченістю, намагаючись хоч за такого “обмеженого” життя насолодитися єдністю із близькими та навколишнім середовищем. Разом із тим, вони готові поставити на кон все, що можуть, знаючи, що фінал у всіх людей невідворотньо один.

Навіть у пейзажній ліриці проступають мотиви смерті. Цей уривок із новели “Той, хто повертається додому останнім”, що є замальовкою про єднання у невічності людини й природи.

Дискомфорт співіснування членів супільтва, що живе у глушіні на зламі індустріальної епохи, показано через недомовки самотньої у своїй праці Геґе, що забезпечує плетіння із шерсті своє проживання разом із братом, який має розумові відхилення – Матіссом. Ті самі недомовки ми бачимо від батьків чотирирічної Беріт у “Дні народження”. І разом із тим, суспільство, змальоване Весосом, дасть роботу та поміч всім, кому лише зможе: безпорадному Матіссу, безутішній родині загубленої дівчинки чи маленькому та розгубленому дворічному хлопчику, що замарався на півдорозі додому.

Приреченість та безсилість персонажів цієї прози все одно завжди є оптимістичними, вони сповнені прийняття та любові до життя, яким би воно не було. Матісс, вже дорослий, але все ще дитинно недалекий, шукатиме напуття від старшої сестри, “працюючи” перевізником через озеро, протилежний берег якого є нікому непотрібною пусткою. Юні друзі загубленої Унн будуть до останку вдивлятися у непорушну кригу, виглядаючи подругу, а Беріт обіцятиме малому заплаканому хлопаку пиріг, не маючи певності, що в неї вдома дійсно є чим його пригостити. Цей оптимізм викликаний відчуттям причетності, нехай і маловпливової, до усього, що оточує людину. Як би не було, ти все одно є учасником подій, і це має у собі красу. Навіть попри страх та могутність природи або силу і темність сучасного суспільства, що більше вглядається не в самих людях, та у знеособлених соціальних інституіцях.

Тар’єй посміхається нам з обкладинки з суворим норвезьким пейзажем на ній. Він показує у своїх творах красу життя таким, як воно є, і міркує про злам людськлої душі, що лише доходить до сприйняття тої краси у лякаючих речах. “Екзотичний” своєю незвичністю, образністю, міфічністю та парадоксально замкнутою на себе відвертістю, Весос є одним з авторів, на яких варто у буквальному розумінні полювати між поличок книгарень.

Цей уривок взято з “Крижаного замку”. Ця повість є суцільною емоцією, тугою, що втілюється крім того у навколишніх похмурих пейзажах, неймовірно потужно присутніх у думках головної героїні.

P. S.

Наче як, Весоса все ще можна придбати на сторінці видавництва “Літопис” та у Буклі.

P. P. S.

Це не було б моїм оглядом зі згадкою вальдшнепа, якби я не вставив ось це: