“Середзахід” Янґа та Корони

До того я писав огляд на “Я ненавиджу Чарівну Країну” Янґа. Ця чорна комедія дуже добре поєднувалася із його художнім стилем і завершилась добрим анти-геппіендом у вересні 2018 року. Але на цьому Скотті не пішов від фентезі, хоча і різко відскочив від трешу: починаючи від того ж 2018 Image почали випуск серії “Середзахід”, де Янґ виступає виключно сценаристом, а за арт відповідає не менш гідний Джейсон Корона.

“Середзахід” за описом та подачею є янґ-адлт міським фентезі у сеттингу змішаного Середнього Заходу США та реальностей Баума, Керрола, народних казок і бозна чого ще. Та якщо за анонсами “Середзахід” був дуже крутим, то на виходіми маємо дуже великий “meh”. У огляді розберусь, в чому плюси і мінуси тої нової серії.

Чому це цікаво?

“Середзахід” є родинною іторією у форматі роад-муві, що доволі сильно віддає Кінґівщиною та “Юними Титанами”, що не силують дітей повертатися до родини, у якій їм погано, але показують шлях до вижавання та розмірковують над моральністю вчинків підлітка у скрутній ситуації. Наляканий силою злості свого батька, емоції якого отримують фізичне монструозне втілення, Ейбл тікає від нього разом із підбурювачем Лисом.

Та краплина батькової злості поселяється і у Ейблових грудях, вона неконтрольована і за будь-якої можливості захоплює над хлопцем владу, перетворюючи його на люте чудовисько.

Основним сюжетом, від якого Янґ та Корона із замовчуванням тікають між випусками, є конфлікт батька із сином. Конфлікт, що переріс у стадію неконтрольованого, повного диких емоцій та болючого протистояння зі спогадами про минуле життя та неприйняттям теперішнього.

За шість випусків природа емоцій у світі “Середзаходу” так і не розкрилась повністю. Все, що нам відомо: почуття людей мають значно більшу силу, ніж на перший погляд, і тієї сили достатньо не лише на осліплення, але й на руйнацію всього навколо. Чим більше гніву накопичується в Ейбла, тим сильнішою стає його друга сутність. Ейбл боїться не лише принести шкоду людям, та й бути схожим на батька у прояві того гніву. Втім, хлопець намагатиметься не згадувати про дім після втечі, роблячи вигляд, що виплутається із будь-чого.

Постійним супутником та підбурювачем Ейбла в його пригодах є Лис, що не має імені, бо “його маьти, мабуть, була для того надто лінива”. Саме Лиса Янґ намагається розкрити тему крайнощів, у які здатні кидатися підліткі у важкій ситуації. Виходить, здебільшого, так собі.

Тож, більше про конфлікт між батьком та сином ми дізнаємося із флешбеків. Та навіть з огляду на шаблоні витоки того конфлікту, саме його розкриття лишається доволі оригінальним та натяковим.

Заглавна місцевість, чия назва відилає до Середзем’я, населена простими людьми, що заробляють гроші собі на проживання, мають буденні для нашого світу проблеми та сімейне життя. Втім, інакшою у зовнішньо альтернативних Штатах “біблейного поясу” є природа: тут водяться тролі та ґулі, а магія, нехай і існуюча у згасаючому вигляді, живе разом із останніми чарівниками-відлюдниками, що переховуються зі своїми технічними експериментами на задвірках передлісся чи серед груп мандрівних ярмарок.

Коротше кажучи, найбільшим плюсом серії є її лор. Та ж водночас лор є і найбільшим її мінусом, бо автори не до кінця самі впевнені у тому, що бажають втілити на сторінках. Та про це – у наступному розділі.

Мінуси

Очікування та реальність

У післямові до першого номера Янґ пише, що бажав би не просто надалі працювати із фентезі, але й поміркувати про те, який вигляд має справжній чарівник. Начебто як, це мало б задати нам настрій щодо подальших подій. Але тої майжереальності та химерного поєднання казки із буденністю, як у тих же “Американських богах” у серії не буде. Від випуску до випуску лише прослизатимуть окремі фентезійні персонажі, що будуть більше доповнюючим елементом фауни у цьому світі, аніж дійовими особами.

Магія в коміксі є дуже далекою від описаної у тій післямові: вона не втілюється у звичайних людях, якщо не брати за приклад Ейба із його батьком. Магія “Середзаходу” належить ярмарковим фрікам, які самим своїм виглядом кричать про свою незвичайність. Немає того самого ефекту “чарівники серед нас”, бо світ Янґа доволі сильно відірваний від реальності, нехай і модерний та із нальотом стімпанку.

Креативність > наповнення

Малюнок Корони стильний, але ж зрозумійте мене вірно: більшу частину малюнку у серії робить колорист, а не контурщик, і якщо Корона полінився намалювати обличчя персонажам, то так воно і лишиться.

Стиль доволі багато де важить для Корони більше, аніж адекватна деталізація. Його беки часто виглядають промальованішими за передній план, наче він захопився створенням антуражу, абсолютно забивши на основну складову – графічну оповідь. Зразку: “Маєте красиве стімпанкове містечко та колоритних персонажів, глянули на них раз – і досить, і так вже ясно, що в цьому світі все красиво!”.

Втім, перевага антуражу над основним вмістом коміксу присутня і в самого Скотті Янґа. Якщо у “Я ненавиджу Чарівну Країну” той антураж і був основним вмістом і міг завести сюжет куди завгодно, то в “Середзаході” Скотті явно навіть не подумав про те, що буде із персонажами далі зав’язки сюжету. Саме через ту непродуманість сюжет стрибає, провисає та перебігає надто швидко у потенційно цікавих місцях.

Ми маємо ярмарок фріків-циркачів, перебування у якому для Ейбла буде здебільшого діалоговим, а не сюжетним. У результаті нас прямим текстом підводять до висновку про дружність та єдність жителів того ярмарку, що є майже родиною. Не через дії, вчинки, взаємодію. Через фразу зразку: “Це найліпша родина, яку можна знайти”. І тим ми маємо задовільнитися, бо більше на цьому не зупинятимуться, бо вже запізнюються із основною сюжетною лінією, яка одразу затягне нас на десятки довгих, повних хмаринок, сторінок.

Замість висновку

“Середзахід” наразі ще навіть не завершив перший том, 17 квітня 2019 вийшов лише шостий випуск серії. Та вже зараз можна сказати, що у Янґа із Короною виходить нехай і трохи гайпова у деяких елементах, але міцна та виконана “собі ж в кайф” підліткова історія.

Можливо, надалі Янґ із Короною ще виправлять усі свої помилки, та ж зараз я привів цю серію як зразок провальногшо підходу “персонажі самі тебе поведуть” у розбудові фантастичних світів.