“Ключі Локів” Гілла та Родріґеса

Джо Гілл – псевдо сина “короля горору” Стівена Кінґа, що пише у близькому до батькового напрямку, створюючи гостросюжетні історії, сповнені містики, жахів та психологічного напруження. “Locke&Key” – підліткова серія коміксів, створена Гіллом у співпраці із Ґабріелем Родріґесом. У дечому ця серія нагадує добрий мультсеріал, який раптово виводить на сцену хтонічне зло, не цурається крові та вбивств, але водночас діє за класичною схемою “магії, доступній виключно дітям”.

Ось вже на стрімінґовому сервісі Netflix виходить багатосерійна адаптація “Ключів Локів”, тож, саме час ближче придивитися до її ейснероносної коміксової основи.

Ласкаво просимо до Лавкрафту!

Побут родини Локів порушується через втручання давнього зла – потойбічної та ворожо налаштованої істоти з минулого цієї сім’ї, – що руками місцевого підлітка Сема Лессера чинить вбивство їхнього батька, переслідуючи таємничі цілі. Ніна Лок разом із братом свого чоловіка Дунканом забирає своїх дітей Тайлера, Кінсі та Боді геть від місця подій, що травмують їхню свідомість, до старезного родинного помістя, “Дому Ключів”, у малому провінційному місті із надто прямою в авторських натяках назвою Лавквафт.
Загалом, простих каламбурів та словесної гри у серії достатньо: навіть титульні Локи (“Lockes”) є ніщо інакше, як викривлене англійське “locks”, “замки”, а лячний вбивця “Lesser” є просто “незначним”.

Крові у серії вдосталь, як і матів та іншої нецензурщини. Але, з огляду на виконання та зміст, я і далі наполягатиму, що “Ключі Локів” є серією підлітковою, настільки це по-бутафорськи виглядає: кров, кольори, насилля, підліткова лайка тощо.

Дім Ключів сповнений невідомого на початку сюжету походження ключами, завдяки яким неповнолітнім дітям (і лише їм) відкриваються ірраціональні (що так і лишаються без конкретних пояснень принципу дії) магічні здібності: вони дозволяють подорожувати у просторі й часі, зазирати та втручатися у свідомість людей, залишати власне тіло, керувати тінями…
Якщо коротко, то сюжет “Ключів Локів” є за схемою класичною RPG, де у гонитві за чарівними артефактами є дві сторони: діти, для яких вони видаються небезпечними та вартими надійного зберігання, і хтонічне підступне зло, що, облудно маніпулюючи людьми, із вбивствами та крутійським втиранням у довіру до своїх ворогів, намагається використовувати ці артефакти собі на користь.

Малюнок Родріґеса є доволі мультяшним: він дуже добре промальовує усі плани та деталі, через що акценти розставляє більше композиційно, аніж стилістично. Такий підхід певним чином притлумлює сюжетну жерсть, бо ж Гілл час від часу любить пустити своїм персонажам кров, а часом – дуже налягає на змалювання психологічних травм; коли ж бачиш гримаси персонажів у виконанні Родріґеса, ставлення до цього значно м’якшає. Як на мене, “Ключі Локів” мають одне із найкращих поєднань автор+художник.

Подібних продуктів, звісно, було чимало (“Warehouse 13”, “Jackie Chan Adventures”, простигосподи, “Ben 10” тощо). Втім, “Ключі Локів”, без вимушених спроб бути оригінальною серією, вдало бавляться зі змішання пітерпеновщини, лавкрафтіанської містики, підліткового мульт-шоу та психологічного трилера. Навіть маючи свій спайдервікського типу маєток, що водночас слугує і шафою до умовної Нарнії, і натяком на горор-відгалуження “проклятих будинків”, комікс поступово вплітає магію до буднів персонажів, робить її звичайною та неважливою. Тайлерові та Кінсі (старшим), та й навіть малому шестирічному Бодові відбиватися від живих рослин чи літати на ікарійських крилах стає чимось менш важливим на фоні власних темних думок щодо минулих помилок, підліткових комплексів чи банальних страхів дорослішання.

Мотиви дружніх та сімейних стосунків доволі часто виходять у “Ключах Локів” на перший план, відсуваючи назад містику. Все ж, це підліткова серія, тож дивитися на комунікацію між людьми та становлення кожного з них як особистості доведеться багато. Та ж з плюсів, персонажі Гілла дійсно змінюються від зав’язки до фіналу сюжету, дорослішають та прогресують, що рідко коли гарно змальовується у подібних серіях.

У результаті, протистояння головних персонажів з антагоністом стає соціальним у дечому більше, аніж містичним. Так, хтонічний злодій користується магією, як знаряддям, але все це, наче у старих готичних романах, більше покликане вивести його суперників із психологічної рівноваги, деморалізувати та заплутати. Він розуміє цінність родини та дружби й тисне цим на людей, шантажує та маніпулює, довгий час залишаючись “тіньовим гравцем”, що не йде у пряме протистояння.
Усі злочини цього демона з іншого світу окреслюють нам просту, але яскраву мораль про цінність людей одне для одного. Головні персонажі постійно втрачають когось, залишаючись на самоті зі своїм смутком, і з кожним разом ми мусимо спостерігати на сторінках “Ключів Локів”, як поступово змінюється їхнє ставлення до цих втрат, як змінюються вони самі.

Але і зі сторони екшену у “Ключах Локів” є на що подивитися. Яскраві кольори, в які усе забарвлює Родріґес, лише підкреслюють божевілля, що відбувається на панельках. Водночас, похмурості та жаху “Тіні над Інсмутом”, попри явне фанатіння Гілла від Лавкрафта та постійні посилання на нього, не буде у серії ніде, крім короткого екскурсу про походження усієї чортівні з Дому Ключів.

Через психологічну форму протистояння, одним із центральних магічних образів стають самі думки персонажів, що через магію одного з ключів знаходять фізичне втілення та проявляють себе як дещо, що майже неможливо вбити, образне та дуже впливове від самого початку і до фіналу серії. Думки, спогади та страхи важать у серії не менше, аніж протистояння фізичне. Саме через них до фіналу серії (загалом, доволі напруженої) у читача може виникнути відчуття незахищеності, ймовірності смерті буквально будь-якого персонажа та слабкої надії на те, що усе може завершитися гепіендом.

(Утім, я ж вже казав, що це все – наче мультсеріал?)

Присутній у серії також і детектив: найдрібніші деталі та натяки розкидані тут і там по всіх сторінках серії. Поступово вони дають уважним читачам відповіді на запитання, що їх хвилюють, але ж часом і самі стають джерелом для нових запитань.