Oops! It appears that you have disabled your Javascript. In order for you to see this page as it is meant to appear, we ask that you please re-enable your Javascript!

“Гей, зажди…” Джейсона

Jason є тим автором коміксів, що лишаються максимально незалежними у силу свого стилю. Його короткий графічний роман “Гей, зажди…” (шведською “Vänta lite…”, буквально “Зажди хвилинку…”) був дебютною самостійною роботою одного із найвиразніших авторів європейського коміксу – Джона Арне Сантерьоя (якщо я це правильно написав; псевдо “Джейсон” явно обране вірно).

Чому варто читати

По-перше, бо цей графічний роман має всього-навсього 60 майже безтекстових мальованих сторінок. Здається, на таке можна виділити трохи часу.

Коротка історія про дитячу необережність та зухвалість, що проявляється не лише в діях, але і мріях. Про дрібні вчинки й слова, що від чогось невинного можуть обернутися на трагедію усього життя. І про смерть, куди ж без цього.

До “Vänta lite…” Джейсон займався лише малюнком, який, втім, все одно був далеким від становленого у самостійній роботі авторського стилю. Комікси Джейсона є короткими рубленими сторінками без плавного переходу від сцени до сцени. Більша частина подій лишається за кадром, і усе, що ми бачимо – це мінімалістичний чорно-білий арт, який зображає більше побутових деталей та реакцій, аніж сюжету.

У центрі історії стоять двоє друзів-підлітків у розпал літніх канікул. Вони дуркують цілими днями, цікавляться дівчатами, читають комікси та розігрують жителів свого містечка. Їхнє життя здається безтурботним, а витівки невичерпними.

Втім, безтурботність та мрії не тривають довіку, і дорослішання може прийти зненацька із одним простим, але безвідповідально-дитячим вчинком. Ще кілька днів тому ви мрієте про життя у якості ілюстратора та зарікаєтесь коли-небудь влаштовуватися працювати на нудну та марудну роботу на кшталт оператора на фабриці, як раптом у одну мить ваші найгірші нічні жахіття стають сірою та надто буденною реальністю.

“Гей, зажди…” є коміксом про помилки, що влативі будь-якій людині у рівній мірі, про невпинний плин життя, який наздогнати чи попросити зачекати всього хвилинку неможливо, та про те, що інколи події протікають крізь пальці, а нас це із почуття власної нікчемності задовільняє .

Головний персонаж на сторінках “Гей, зажди…” проживає ціле життя, і все, що йому лишається, це міркувати, чи не настільки він був поганою особою. Із віком він стає інертнішим, песимістичним та дедалі сильніше мучається докорами сумління.

Джейсон написав та змалював 60 сторінок дорослого чтива про те, що уявлення про доросле життя ≠ реальне доросле життя. Здавалося б, трохи банально. Але у поєднанні із графічною формою це стає чимось доволі неповторним.

P.S.:

Я читав Джейсона англійською, бо шведської (очевидно) не знаю. Англійською те “Зажди хвилинку…” переклали як “Hey, wait…”, що нагадало мені про “Heart-Shaped Box” від Nirvana. Асоціація норм, то українською я і лишив це “Гей, зажди…”.

Що сумно, через специфічність форми та змісту Jason навряд коли-небудь вийде українською. Я навіть думав про те, щоб зробити переклад, коли читав, але ж потім дізнався більше про Джейсона і зневірився у тому, бо переклад із перекладу – це вже десь було, здається.