Oops! It appears that you have disabled your Javascript. In order for you to see this page as it is meant to appear, we ask that you please re-enable your Javascript!

“Геллбой” Міньйоли, том 1

Бібліотечне видання “Геллбоя” від Vovkulaka – класне і явно дороге, всередині ми маємо стильний арт… і доволі просту карикатурність сюжету, як на перший погляд. Втім, лише на перший.

За словами самого Міньйоли:

…ідеєю було зробити щось схоже на традиційну команду супергероїв: своєрідну окультно-детективну версію “Тих, що кидають виклик невідомому” від DC або “Фантастичної четвірки” від Marvel.

Десь це і вийшло, на свій манір.
Народилася історія Бюро Паранормальної Розвідки та Оборони (БПРО), завдання якого полягає у тому, щоб ставити на місце усілякого штибу нечисть, яка постійно загрожує простим громадянам. Та і кому, як не БПРО, взяти під воє крило викликаного Распутіним у співпраці із фюррером з міркувань пробудження Лавкрафтіанського зла малого хлопчика з пекла (sic!)?

Ця мішанина з імператорських окультистів, німців та спеціальних агентів і викликає декілька питань. Бо ж сам по собі “Геллбой” не витриманий “від” і “до” у стилістиці бойовиків категорії “В”, та елементів звідти має до біса.

Загалом, “Геллбойвьорс”, що містить у собі ще кілька побічних серій окрім заглавної, є доволі “хлоп’ячим” у виконанні. “Хлоп’ ячий” тут – у найстереотипнішому значенні, що водночас поєднує у собі дитячу легкість та глибоку любов до схиблених форм насилля.

Втім, ця “хлоп’ячість” якимось абсолютно незбагненним і приємним чином примудряється поєднуватися із відсилками до класичного живопису та літератури, глибоким знанням фольклору та виключним талантом до паралельного ведення десятків сюжетних ліній, прописування персонажів у кілька легких штрихів та міфотворення.

Але найліпшою частиною світу, все ж, лишається сам червоний детектив у неодмінному довгому пальто. Геллбой – простий хлопець, за діями та розвитком якого приємно спостерігати. На його долю випадає чимало дивного (від самого народження), але найбільшим пріорітетом для нього все одно лишається людяність та безпека інших.

Геллбоя не цікавить ані відповідь на таємницю свого походження, ані влада чи могутність. Він просто робить свою роботу, як лише може. А методи рогатого агента – це прекрасне джерело для закріплення “хлоп’ячості” екшоном.

Нарратив серії сам по собі є рваним та містить неймовірно маштабне плетиво сюжетних ліній. Навіть незначні персонажі, що здаються “монстрами тижня”, у результаті стають важливими на глобальному рівні за якісь п’ять-десять номерів. Побічні сюжети самі по собі рясніють флешбеками, флешфорвордами та недомовками.

Та разом із тим, кожна історія серії виглядає цілком самостійною. До певного моменту навіть не буде особливої різниці у послідовності їхнього прочитання. Такий підхід розслябляє не менше, ніж мінімалістичний арт.

А вже арт Міньйоли неабиякий. Він ідеально підходить для змалювання неописуємих хтонічних створінь, які зливаються у тінях у невиразне щось, вигляд чого має домалювати наша фантазія. А поєднання художньої та світової міфології дає тулити найрізноманітніших монстрів до місця й не тільки.

Leave a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.