“Жуй” Леймана та Ґіллорі

“Жуй” є представником неформальних коміксів, що знущається над соціальними графічними романами та супергероїкою водночас. Із грубим малюнком, купою насилля та трешовими драмами головних персонажів, “Chew” від Image Comics є одним із найліпших “коміксів категорії В”.

Про сюжет

Готуйтесь: відкладайте бутерброди, відставляйте чай. Зараз буде невеличкий екскурс до іншого, несерйозного та місцями відразного боку комікс-альтернативи.

“Жуй” розповідає історію світу, в якому чимала частина населення вимерла внаслідок епідемії курячого грипу. Трагедія, та й годі. Втім, трагедія не лише через кількість полеглих, але і через гастрономічні війни, що розгорнулися піля того.

У світі “Жуй” курятина знаходиться під забороною, за її зберігання та розповсюдження карають значно суворіше, аніж за оборот наркотичних речовин. Закриваються KFC, і McDonalds, що виготовляють гамбургери з говядини, таки отримують своє верховенство над світом фаст-фуду. Люди їдять куркозамінники, створюють альтернативних створінь на основі жаб’ячої ДНК та надають Управлінню з Харчування й Наркотиків владу, якої воно ніколи не мало.

Агентів УХН ненавидять! Курятина та курячі яйця, колись безпечні й доступні, у свідомості людей перетворюються на заборонений райський плід, значно жаданніший, аніж алкоголь часів “сухого закону”. Епідемія залишилася у минулому, і вже мало хто бачить причину смерті мільйонів у свіських птахах. Замовчування, тиск на населення та безкарно жорстока поведінка агентів УХН збурюють людей створювати підпільні терористичні організації, мережі розповсюдження курячих крилець та анонімні клуби багатіїв – любителів півнячих боїв.

І ким є Тоні Чу, наш головний герой? Звісно ж, одним з тих агентів.

Здавалося б, повен абсурд! Але, з огляду на божевільні реальні новини про французських веганів-радикалів, які жбурляють коктейлі молотова у вітрини м’ясних крамниць (sic! ви лише вчитайтеся у це!), зацикленість персонажів “Жуй” на курятині є одним із найближчих до нашого світу елементів серії.

Та ж хто він такий? Тоні Чу – цибопат. Це значить, що з’ївши щось, Тоні у всіх подробицях дізнається його історію. Із фруктами найстрашніше є у добривах, та ж, відкусивши від котлети, Чу детально відчує біль тварини на скотобойні, немиті руки кухоря та два місяці її валяння у морозилці. Єдине, історії чого Чу не відчуває на смак – це буряк у будь-якій формі. І він є детективом. Влавлюєте, до чого я?


І це, знаєте, одна із близько трьох десятків вигаданих харчових здібностей, що згадуються у “Жуй”. Від їжі здібні персонажі серії стають сильнішими, розумнішими, набувають інших форм, із їжі вони можуть робити зброю, вони здатні переказати через приготовану ними страву п’єсу Шекспіра або описати смак настільки точно, що читач також його відчує…

У результаті, сюжетно ми маємо мегатрешову агентську історію із купою поїдання відразних речей, де каннібалізм є одним із найлегших збочень. На сторінках “Chew” співживуть прибульці з космосу, бойові півні-кіборґи, підпільні організації, суперзлодії, політики, кохання, екшн, кров, кишки, роз%*№”ло…

І чому цей сюжет варто читати? Тебе клюнуло?

Ні, не клюнуло.

Суть в тому, що через увесь цей вищеперелічений треш проринають дуже людяні ситуації та персонажі. Навіть насилля на сторінках серії зводиться до неймовірного абсурду, що за змістом є “бий або вб’ють”.

Люди у “Chew”, на перший погляд, неймовірно прибахані. Та ж чим довше на них дивишся, тим більше розумієш, що ці люди є дуже живими й неймовірно реальними. Різниця лише в тому, що персонажі комікса не бояться робити те, чого їм так хочеться, виражати усі ті негаразди із головою назовні. Вони кохають, вони ненавидять, вони роблять усе, щоб задовільнити себе та своїх близьких та зробити життя безпечнішим. Щоправда, в них не сильно виходить. Персонажі серії живуть та розвиваються, дивитися на них цікавіше, ніж на більшість супергероїв, їхні вчинки мають за собою ґрунтовну мотивацію та потому впливають на щось, мають налідки. Як на мене, це безцінно.

“Жуй” – це дистопія у всій красі. Ми маємо трохи кіберпанку, багато фантазій на тему біоінжинерії та нового політичного устрою, людяних за світоглядними особливостями прибульців та мегадетально пророблений світ.


Візуально “Жуй” є дуже мультяшним та карикатурним, такою-собі передпосилкою до “Ріка й Морті”.

Агресивний рваний малюнок всі 60 випусків надаватиме повно інформації про альтернативну реальність коміксового світу через детальне змалювання заголовків газет, назв брендів та вивісок крамничок, через костюми, книги, музику, персонажів… У якийсь момент може здатитися, що Лейман та Ґіллорі переплюнули у пропрацюванні свого світу навіть “Хранителів” Мура. Так ось: не здалося, так і є.

Та разом із тим, комікс лишається поліцейською детективною драмою із купою моральних дилем та бадьорим екшоном. Серія наразі вже завершена, так що ковтнути це на одному подиху – як два пальці (можливо, не об асфальт).

Приготуйтеся до трешового насилля.