“Чорний Молот. Таємниці походження” Леміра та Ормстона

Рідкісна супергероїка в блозі! Та ще й така, що не намагається грати у політику та шок-контент, а робить суперів людяними всередині класичного світу галактусоподібних антагоністів, ретрокольорів та мінімалістичності малюнку. Нецензурований переклад “Чорного Молота” рясніє лайкою, візуал – відсилками до класики, а образи персонажів можуть видатися вельми знайомими фанатам жанру та свіжими і цікавими тим, що не розуміють того фанатства за такою банальщиною.

Чому “альтернативний менстрім” Леміра видання Vovkulaka варто читати навіть більше, аніж пафосних понад скрегіт зубовний “Вартових” Мура (жодної поваги до класики, фі) – далі у огляді.

Чому це так добре?

Про що (драми, зав’язка, походження)

Компанія наших героїв складається із останніх серед тих, хто дістався до протистояння із мегазлодієм Анти-Богом. Вони його, звісно, забили, здолали, але ж якою ціною: перемога над антагоністом закинула супер-командос до бісового загашника десь у вічнонезмінному Біблейному Поясі Штатів, нрави та час у якому застигли, немов в бурштині – під кольори, які було Стюарт підібрав для оздоблення панельок. І ось вони вже десять років нидіють у тих єбєнях, чужі одне одному із самого початку та поєднані лише ремеслом, супери все далі просякають фрустрацією та ненавистю всередині вимушеної сусідством “родини”.

Кожен номер є флешбековим розкриттям оріджину для кожного із шести персонажів. Таємничим лишається тільки шлях Полковника Рендала Дивака, флешбеки у номері якого відсилають до кислотності ранніх випусків, наприклад, “Доктора Стренджа”.

Саме геройство персонажів для нас є лише флешбековим, тією самою нині вже майже нереальною сіллю зі спогадів, що сиплеться їм на вельми існуючу рану власної безсилості. Усі виходи перекрито, можливості обмежено, і єдине, що лишається – доживати або померти, намагаючись вилізти зі цього провінційного містечка. Вони мають сили, від яких жодної користі, та навіть більше – саме ті сили і привели їх до ненависної пастки. Майже кожному з них те геройство було нав’язано, а суперечливий та людяний особистий моральний компас завжди вказував їм не на самопожертву, але на самозадоволення. Вони тікали до своїх родин від всезнищуючого зла, кидали все на колег, аби завести коханця тощо.

Панельки флешбеків різко виділяюьься за стилем та колористикою: як і каже Варбулець, вони видаються лише химерними та вигадливо-яскравими спогадами, майже нереальними на тлі нинішнього становища персонажів.

Єдиним персонажем, що має протилежну передісторію, є локальний Кеп Америка та за сумісництвом єдиний супер без надздібностей – Ейб Бам, що мріяв до самої смерті не знімати маску та чистити злодіям писки. Його колеги, що у цій пастці вимушено повісили на гак костюми, до чого і прагнули, лишилися відрізаними від своїх близьких; їхні сили не давали їм бути разом, та ж нині ці ж сили не дають їм до них повернутися. Аж тут Ейб раптом стає задоволеним від тої безвиході, залицяючись до місцевої офіціантки: ось вам і вся сутність героїв Леміра.

Чорний Молот, що своїм іменем дав назву усій серії, і сам наполягав на відставці Ейба. Втім, Молот був доволі зухвалим та загинув у перші ж хвилини перебування героїв у їхній пастці, кинувшись на амбразуру захисного бар’єра, а Ейб за 10 років життя на фермі дещо переглянув свої переконання.

У результаті, супери постають перед нами не абсолютним злом чи добром, а простими людьми, які і самі було посміювалися зі власних подвигів, та навіть попри героїчний бекґраунд більше страждають від особистих проблем: неможливості напитися та гратися із чоловіками для 55-річної шазамнутої Гейл, відчуття себе чужим чудовиськом через різницю у расі та сексуальній орієнтації для Варбульця, переживання по колу смерті своєї коханої у пастці ще до “події” для п-ка Дивака.

Гейл протягом всього тому веде себе, як типовий підліток. Для неї застрягти у тілі дев’ятирічної – це втрата коханця та безлічі можливостей, не кажучи вже про необхідність вдавати із себе школярку, аби названа “родина” не виділялася із натовпу туземних реднеків.
До речі, ось і ще одне втілення класики візуально: золотодобові хмаринки думок з’являються лише у супергеройських флешбеках.

Як (оповідь, візуал, адаптація, друк, фансервіс)

“Чорний Молот” містить героїв у тріко, чиї імена та походження, а подекуди навіть і образи, взято зі Срібної та Золотої Діб коміксів, і зроблено все те зі стьобом, але й не без драми. У головних персонажах легко впізнаються Марсіанський Мисливець, Флеш Гордон, Кеп Америка, Шазам, Рейвен (із дрібкою Болотяної Тварюки у якості коханця), Тор/Зелений Ліхтар тощо. Звісно, усі візуальні оммажі та прямі відсилки й сатира грають неабияк на користь фансервісу та привертають до себе увагу давніх прихильників супергероїки. Втім, якщо вам раніше здавалась надто пафосною та вичурною уся та понад міру смішно драматизована возня здібних людей у спідньому поверх штанців, “Чорний Молот” змусить зовсім інакше подивитися на можливості жанру, змішуючи між собою типово серіальну психологію взаємодії та якісну наукову фантастику.

Найважливішим візуальним ходом для нарації є поділ на похмуре теперішнє та золотодобове супергеройське минуле, що аж світиться від кольорів, використаних на панельках: це водночас є і черговою відсилкою задля фансервісу, і сюжетним ходом, що має відтінити контраст між подіями та глибину безвиході персонажів на тій типовій фермі. Окремою відсилкою є навіть імена персонажів, що максимально стилізовані під класичні та добре передані у перекладі: Вокі-Токі, що перетворився на Торохтуху (далі ще буде передісторія того імені, яку дуже хотілося б побачити у адаптації) та Барбалієн, що став у Олени Лісевич Варбульцем – то добрі каламбури у стилі кота-коламбуриста із шаблонних мемів – усе, як і мало б бути.

Як і лайка, що із мінімалістичним стилем малюнку творить атмосферу серії – тягучу, темну, грубу та дуже буденну, бо ж контраст із флешбеками, все ж, працює.
Вкупі із міцною (от би для “Сендмана” українською таку) палітуркою та щільним папером, “Чорний Молот” піде від мене по руках на перечитування друзями. А щоб комікси вилазили зі дна сприйняття їх як “веселих дитячих картинок”, серії, подібні до “Чорного Молота”, варто підтримувати. Поява українською “Геллбоя”, “Чорного Молота”, “Прибуття” та надалі – “Мауса” і “Ліги видатних джентельменів” є доволі знаковими. Не прогавте можливість створити для себе підґрунтя для читання чогось якісного та немейнстримного.

Видання, крім того, містить варіативку до кожного з шести випусків і додаткові матеріали: скетчі, розвороти із описом персонажів та авторську післямову.