Oops! It appears that you have disabled your Javascript. In order for you to see this page as it is meant to appear, we ask that you please re-enable your Javascript!

“Прибуття” Тена

“Прибуття” є культовою роботою австралійця Шона Тена, щодо визначення якої як “графічної новели” мене крають великі сумніви, настільки це є унікальне за своєю формою явище: книга стоїть на межі пікчербука, ГН та арт-альбома, і єдине, що докидає плюсів до ГН – це спосіб нарації, присутність якої загалом відкидає нас від альбомного формату, а нелінійність – від формату книжки-картинки.

“Прибуття” – це зіткнення із новим континентом, що має свою культуру та особливе своєю незнайомістю зовнішнє середовище. Зіткнення вимушене, хоча й причини для втечі зі Старого Світу кожен має свої, не промовлені до конкретики, але емоційно змальовані у межах стилізованої під артефактний фотоальбом сепійної кольорової гами.

Про переваги книги, що “читається” за двадцять хвилин, та короткий огляд на яку я пишу вже другий тиждень – нижче.

Чим особливе “Прибуття”?

Графічний стиль Тена балансує між Босхом та фотографією Вікторіанської доби, що вкупі створює ефект альбомної хроніки, у якій допускається фантастичні, що виглядають майже змонтованими, елементи замріяної реальності із неіснуючими тваринами та пейзажами.

Над містом, у якому проживає доволі нейтральна расово євразійська родина (це правда, можна вважати головних персонажів рівнозначно європоїдами та монголоїдами, ось таким є Старий Світ у Тена) нависають тіні драконячих хвостів, що є водночас страхом сусідства та гнітючою картиною неоднозначної політичної ситуації. Рішенням для сім’ї є втеча до місця невідомого та далекого, але обнадійливого своєю інакшістю. Надія ця втілюється графічно у прощавальному дарункові батька: він виймає з-під свого капелюха складеного з паперу голуба, мовляв – чекайте на вісточку, майте віру.

Та віра ця має бути більше не у возз’єднання, але у прибуття, втечу. У кінцевому рахунку, книга Тена є саме про це: причини втечі та особливості адаптації, у дечому побутові, та здебільшого дуже символічні, казкові. Мова Нового Світу стильзована під незнайомі нікому в нашій реальності майже алхімічні символи, архітектура та механізми є близькими до фантастичних картин Ешера й Босха, а фауна, що його населяє, здивує і захопить жителя будь-якого континента Землі. Невідоме для персонажів є невідомим і для нас, зображеним зі здивуванням та чарівливо, маючи на меті створити ефект поступового знайомства і прийняття буденними речей, що здаються лише фантазією.

Шон Тен і сам не знає, що саме мають символізувати ці “сусіди”, які, втім, грають велику роль для оповіді. На вигляд – місцеві, вони втілюють ставлення доїзджаючих до нововідкритого для них світу, разом із ними його досліджують та намагаються призвичаїтися до інакшого способу життя.

Із плином сюжету, головний герой знайомиться із певною кількістю персонажів, близьких до його становища. Новоприбувші діляться із ним власним досвідом та історіями, що стали для них передтечею приїзду до нового місця. Змальовані на стало символічний манір, ці історії все одно надто легко читаються як геноцид, втеча від рабства, війни. Варто зауважити, що Тен брав ці історії та візуальні образи для книги не нізвідки: основним джерелом для нього слугували імігрантські архіви із величезною кількістю фотокарток та родинних історій.

Навіть за обмеженої кольорової гами, емоційно важкі для персонажів моменти передаються із потемнішанням та розмиттям зображення. Вони є чорними, а не сепійними, швидкими та невиразними, такими, про які персонажі бажали б якнайшвидше забути.

“Прибуття” має безліч цікавих нарративних ходів. Це і рефрен першого та останнього розділів, що вказує на порівняння адаптивного побуту родини в Старому й Новому Світі, і змалювання одноманітного та порожнього плину днів у дорозі через зображення спокійних небес над морем, і, і, і. Єдине, чого мені трохи забракло, це те, що залишається безтекстовим та закадровим: почуття головних персонажів. Це той елемент оповіді, який Тен залишає додумати своїм “читачам”. Він змальовує асоціативні події, створює власну систему символів та прискіпливо ставиться до передачі взаємодії та взаємодопомоги між імігрантами. Емоції для Тена є не особистісними, але загальнолюдськими. Значно важливішими для змалювання у “Прибутті” єсуспільні почуття самотності та розгубленості, страху. Тонкішим граням тих почуттів, як, наприклад, тузі за родиною, місця у “Прибутті” знайшлося дуже мало, бо, загалом, книга геть не про те.

Один із небагатьох моментів зображення особистісної туги. Для персонажа у момент заселення до нового місця серед його багажу у валізі немає нічого, крім власної родини. Аби ще більше підкреслити інтимність цього моменту, Тен показує дуже побутову мить забиття цвяха підбором черевика – наразі персонаж з речей не має нічого, крім привезеного із собою.

Люди завжди шукатимуть долі на новому місці та завжди матимуть надію на зміни й підтримку. Так само, як завжди будуть солідарними та надаватимуть цю підтримку. Як на мене, саме у цьому і полягяє універсальний оптимізм “Прибуття”. Попри усі обставини, страхи та поневіряння, люди у будь-якому місці лишаються людьми. У тому ж є і виклик, кинутий Теном своїм “читачам”: адаптуйтеся, приймайте, проживайте, майте співчуття, терпіння та бажання до нових відкриттів.